Повсякденне життя колгоспного селянства Поділля у повоєнний період (1944-1953) (на матеріалах колгоспу «Червоний промінь» с. Мельниківці)

Анотація

Метою статті є висвітлення матеріального становища, соціально-побутових умов, задоволення культурно-освітніх потреб подільського колгоспного селянства у повоєнний період на основі аналізу архівних документів колгоспу «Червоний промінь» с. Мельниківці. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні загальнонаукових, спеціально-історичних та міждисциплінарних методів мікроісторичного дослідження з урахуванням принципів історизму, системності, науковості та верифікації. Наукова новизна полягає у спробі автора, з позицій конкретного мікроісторичного дослідження, охарактеризувати повсякденне життя подільського колгоспного селянства в повоєнний період, вибравши об’єктом дослідження один із колгоспів Подільського регіону. Висновки. Повсякденне життя подільського колгоспного селянства в період повоєнної відбудови визначалося стратегічними планами радянської влади та завданнями з їх реалізації. Одразу ж після звільнення території від нацистів усі зусилля селянства були спрямовані на відбудову зруйнованого війною господарства та проведення посівної кампанії, що співпала у часі. Відсутність матеріальних стимулів до праці була однією із найважливіших причин, що визначали несумлінне ставлення селян до колективної праці, надаючи перевагу роботі у власному селянському господарстві. Для забезпечення трудової дисципліни владою практикувалися різні заходи адміністративного примусу. Окрім примусової праці в одержавлених колгоспах, селяни були обкладені високими грошовими та натуральними податками. Їх змушували продавати худобу державі за встановленими фіксованими цінами, вимагали фінансувати витрати на місцеві потреби за рахунок додаткового диференційованого самообкладання  та встановлення додаткових обов’язків майнового характеру. Непріоритетною була соціальна сфера повоєнного села. Надзвичайно складними залишалися соціально-побутові умови життя селян. Незважаючи на те, що війна вже давно закінчилася, частина селянських родин продовжувала проживати в напівзруйнованих будинках, бараках, землянках. Низькою була якість медичного обслуговування. Навчальні заклади, не отримуючи державного фінансування, продовжували функціонувати у непристосованих приміщеннях. Значна частка сільських дітей не відвідували школи, оскільки були зайняті роботою по господарству. Не виконували своїх функцій з організації культурного дозвілля колективні будинки. Винятками була організація відзначення державних свят та масових спортивних заходів.